Якби Господь Бог на секунду забув про те, що я лялька з ганчірки, і дарував мені небагато життя, ймовірно, я не сказав би всього, що думаю; я б більше думав про те, що говорю.
Я б цінував речі не за їх вартістю, а по їх значущості.
Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із закритими очима - це втрата шістдесяти секунд світла.
Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б прокидався, коли інші сплять, я б слухав, коли інші говорять.
І як би я насолоджувався шоколадним морозивом!
Якби Господь дав мені небагато життя, я б одягався просто, піднімався з першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, але і душу.
Боже, якби у мене було ще небагато часу, я закував би свою ненависть в лід і чекав, коли покажеться сонце. Я малював би при зірках, як Ван Гог, мріяв, читаючи вірші Бенедеті, і пісня Серра була б моєю місячною серенадою. Я омивав би троянди своїми сльозами, щоб скуштувати біль від їх голок і яскраво-червоний поцілунок їх пелюсток.
Боже, якби у мене було небагато життя… Я не пропустив би дня, щоб не говорити улюбленим людям, що я їх люблю. Я б переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що люблю їх, я б жив в любові і з любов’ю.
Я б довів людям, наскільки вони не мають рації, думаючи, що коли вони старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити!
Дитині я дав би крила і сам навчив би його літати.
Людей похилого віку я б навчив тому, що смерть приходить не від старості, але від забуття.
Адже я теж багато чому навчився у вас, люди.
Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що дійсне щастя чекає його на спуску.
Я зрозумів, що, коли новонароджений вперше хапає батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди.
Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншого зверху вниз лише для того, щоб допомогти йому встати на ноги.
Я так багато чому навчився від вас, але, по правді кажучи, від всього цього небагато користі, тому що, набивши цим скриню, я вмираю.
